Проблема була зрозумілою, а відповідь - очевидною. Я тільки закінчив вивчення питання
заробітної плати і аудит служіння, під час якого було виявлено, що декілька посад були
явно неправильно класифіковані, понаднормована оплата праці не передбачувалась.
Голова Правління пояснив це так: «Ми не можемо собі дозволити оплачувати
понаднормову роботу, - сказав він, - крім того, наші співробітники вірять у служіння. Вони
не проти працювати понаднормово за встановлену суму заробітної плати. Господь
закликає нас здійснювати наше служіння, і я вірю, що це служіння перевершує закон. Я не
бачу в цьому ніякої проблеми».

Таки наївні міркування – етичне банкрутство, яке надто поширене серед сучасних
християнських лідерів, котрі не усвідомлюють незаперечну роль и відповідальність за
управління людськими ресурсами в сучасних реаліях служіння.

Відносна правда постмодерністського світу «я» продовжує проникати у всі сфери життя,
церкви та парацерковні організації, спираючись на загальноприйнятий стереотип робити
те, що правильно для своїх співробітників, оскільки більшість трудових нормативів
застосовується по відношенню як до служіння, так і до бізнесу. Християнським служінням
належить робити більше, ніж просто управляти людськими ресурсами в відповідності зі
встановленими законами. Христоцентричні організації мають бути на крок попереду, і
задатися питанням: діючи відповідно до вимог закону, що Бог очікує від нас в нашому
ставленні до підлеглих, яких він нам довірив?

Щоб знайти відповідь на це питання, давайте розглянемо, як наш Господь Ісус Христос
піклувався про людей під час його публічного служіння, і які риси його характеру можуть
бути притаманні сучасним лідерам служіння.

Ісус наділив кожну людину почуттям власної гідності, поваги, чуйності і цілісності,
незалежно від її статусу, виду зайнятості, соціальної, політичної чи релігійної
приналежності. Незалежно від того, був це іудейский начальник Никодим чи
самаритянка, чи сліпий жебрак Вартимей, він відносився до них з одинаковою увагою і
чуйністю. Чому, запитаєте ви? Да тому, що він знав, що кожна людина створена по образу
Божому, і відповідно наділена значимістю та цінністю.

Як ми вважаємо, чому він поводився з людьми по-різному? Чому він критикує фарисеїв, а
не учнів, наприклад? Ісус обходився з людьми по-різному, відповідно до їх здібностей і
можливостей та того, як вони виконували свої обов’язки відповідно до своїх здібностей.
Маючи на увазі дари і таланти для реалізації свого покликання, будь-то керівник,
адміністратор, двірник чи пастор.

Ісус по-різному відносився до людей, відповідно до того, як вони використовували свої
здібності, а не тому, що вони були створені по образу Божому. Він служив відповідно до їх

внутрішньої цінності, навіть коли він кидав виклик, зауважував чи переконував тих, хто
був споряджений і призваний до виконання Божого призначення і обов’язку.

Звідси і відмінність: для Ісуса таке ставлення було служінням і невід’ємною властивою
цінністю всіх людей, тоді коли різне ставлення було ніщо інше як управління дарами і
талантами, даними Господом. Служінням було і те, що Ісус омивав ноги своїм учням.
Служіння - настанова фарисеям не робити не свою роботу.

Відноситись до своїх працівників, так як відносився Ісус - знати, як і коли їм послужити,
коли та де наставити і виправити. І якщо ми, як лідери, готові наслідувати Ісуса в ставленні
до співробітників, нам належить уяснить дві істини:

Можливості, здібності і посада наших співробітників формують відповідальність, і з точки
зору Божої перспективи потребують мудрого управління. Ісусу необхідно, щоб служіння
було вірним, в тому, ким ти є; воно повинно виражатись в чому і за кого ти
відповідальний. Як говорить наш Господь в Луки 12:48: «Хто ж не знав, а вчинив каригідне,
буде мало він битий. Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А
кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть».

Ісус ставився до людей по-різному, залежно від того, як вони використовують можливості,
які їм ввірені.

Ісус розрізняв ставлення до інших, в залежності від того, як вони використовували дані
їм таланти, а не від того, що вони - особистості, створені по образу Божому.

Сьогодні ми б могли назвати таку відповідальність посадовою инструкцією, політикою
компанії чи процедурою. Якщо люди (співробітники) були вірними, вони були
винагороджені. Якщо вони були невірними - отримали настанову. До всіх них була
виявлена одинакова повага, щирість і чуйність (навіть до фарисеїв), але ставлення до них
розрізнялось відповідно до того, як вони використовували дані їм можливості.
Для відповідності цим істинам існує п’ять ключових принципів, що визначають, як ми -
лідери служінь, повинні ставитись до своих підлеглих.

1. Лідери повинні намагатися розвивать своїх підлеглих, а не використовувати їх.
Господь своїм прикладом показує нам свою доброзичливість, він піклується про людей.
Християнське мислення на робочому місці передбачає, що мета компанії не може бути
важливішою за самих людей, які саме і забезпечують її ріст та успіх.

2. Співробітики повинні оцінюватися по їх відношенню до роботи та їх продуктивності.
Оцінювання виключно по продуктивності є ніщо інше, як використання співробітників як
знаряддя, а не сприйняття як особистостей. Безперечно, продуктивність - важливий
показник, але якщо людина старається і докладає належні зусилля (особливо на початку її
діяльності на новому місці), відповідність посаді, в певний мірі, має визначатись її
відношенням до справи.

3. Мудре управління дарами и здібностями формує відповідальність, наділену
більшим потенціалом для віддачі і ставлення. В робочому середовищі завжди будуть ті,
хто буде добре справляться зі своїми обов’язками, і ті що не будуть. Ми живемо в
грішному світі, і далеко не кожний буде працювати з повною віддачею. Деякі не будуть
відповідати посадовій інструкції. Ті ж, хто її виконують, мають бути винагороджені. Таким
чином, на менеджерів покладена відповідальність відноситись до працівників
справедливо, не показувати несправедливий фаворитизм чи виявляти надмірний вплив,
заради досягнення результату. Тільки коли можливості повноважень управління
вичерпані, настає час справедливості і дисциплінарного впливу.

4.Здібності і таланти можуть бути різними, але цінність в організації ніколи не
вимірюється виключно кількістю і різновидом чиїхось можливостей. Іншими словами,
будь-то адміністративний помічник чи двірник, вони мають таку ж велику цінність для
служіння як і керівник, і слід зробити так, щоб вони відчували це. Секретар часто
вважається більш легко змінною посадою ніж керівник, однак християнство не ставиться
до особистості, як до товару. З точки зору Господа, лепта вдови була настільки ж
важливою для царства і справи Христа, як і значні фінансові вклади релігійних лідерів.

5. Всі рівні управління в усіх видах служіння мають очолювати чоловіки і жінки з
характером. Неможливо ставитись до людей з гідністю, повагою і чесністю, якщо ці
риси не притаманні тобі самому. Для того, щоб співробітники розвивались і рухались на
керівні позиції, вони повинні бачити ці якості в своєму керівнику. Слова сучасних лідерів
служіння не повинні розходитись з ділом. В Філіпійцям 2:15 Павло наказує нам, щоб ми
були «бездоганні та щирі». Для нас , як лідерів служінь, остаточна оцінка того, як ми
ставимось до підлеглих, полягає в мужності запитать себе, чи готові ми поставити
покликання вище того, що ми думаємо, говоримо чи робимо.

Чи повинні ми, виходячи за загальноприйняті рамки правил, стратегій і умовностей,
змінювати культуру нашого служіння, основуючись на прикладі Ісуса служить та
управлять кожним співробітником? В ім’я Господа і в інтересах людей, яких він ввірив
нам, щоб виконати Божу роботу, відповідь абсолютно очевидна і зрозуміла.